Сон з Андрієм став вершиною апогею. Дикий біль, коли просинаєшся, а це всього лише сон.
Похмура погода, дощ. Ми зустрілися, я він і його друзі. Ми двоє відійшли, гуляли та розмовляли про життя, в кого що нового. Ми підходимо до сходів і він каже: «Я хочу, щоб ми були разом». Я відповідаю: «неочікувано». Ми спускаємось. Він ще щось сказав, притягнув мене в свої обійми. Я дуже сумувала за цим відчуттям тепла та рідного місця.
А потім я прокинулась. І дикий біль, що це не реальність. Бо в реальності ми вже більше місяця як розсталися.

Я відчуваю тривожність, серце колотиться, не можу заснути, в голову лізуть лише погані думки, бракує підтримки. Сподіваюся, це скоро закінчиться.

Давно вже шукала таку платформу, аби записувати та зберігати сюди те, що відображає мене.